У 2009 році, коли про Біткойна знали лише ентузіасти (або скоріше навіть тільки його творці) і коштував він по п'ять центів за штуку, майнути було легко. Майнерів було небагато, припустимо, сто. А значить, у середньому за добу умовному майнеру Інокентію хоч раз випадав успіх натрусити блок і отримати нагороду.
До 2013 року, коли курс Біткойна виріс до сотні доларів за штуку, ентузіастів-майнерів було вже стільки, що чекати успіху довелося б місяцями. Майнери стали об'єднуватись у «пули». Це такі картелі, які трясуть один і той самий блок-кандидат усі разом, а потім ділять нагороду на всіх справедливо (пропорційно витраченим зусиллям).
Потім з'явилися спеціальні пристрої – ASIC. Це такі мікросхеми, які створені спеціально для виконання конкретного завдання. В даному випадку «асики» вузько заточені під те, щоб якомога ефективніше «трусити» блоки Біткойна.
Майнінг-потужність «асиків» незрівнянно більша за потужність звичайного комп'ютера, який вміє виконувати будь-які розрахунки. У Китаї, Ісландії, Сінгапурі та інших країнах почали будувати величезні «ферми» із систем на ASIC. Вигідно розташувати ферму у шахті під землею, бо там холодно. Ще вигідніше поряд збудувати ГЕС, щоб електрика була дешевшою.
Підсумком стало те, що майнути саме біткойни в домашніх умовах стало невиправдано.
0 Комментарии